Хата із села Гаврилівці Кіцманського району збудована у 1860 році. На подвір’ї відсутні господарські споруди. Власник хати був так званим «халупником», тобто селянином, який крім хати не мав ні землі, ні худоби, ні власного господарства. Щоб якось прогодувати велику родину він із дружиною наймитував, все життя працюючи на чужому полі. Будівля двокамерна, типу хата-сіни. Власне хата збудована в зруб, сіни мають каркасну конструкцію. Стіни обмащені глиною та побілені, призьба та нижня частина стіни підведені глеєм. Дах чотирисхилий, вкритий очеретом. В кімнаті так звана «мита» дерев’яна стеля, із товстих дощок настелених на сволоки. В сінях стеля відсутня. Хата опалювалась по-напівчорному. Долівка в хаті глинобитна. Господиня періодично підмащувала її глиною змішаною із кізяком та сажею.
Мало не третину приміщення займає піч зі шпаргатом та місцем для спання. Біля печі – звичне знаряддя праці господині – лопата для хліба, кочерга. Праворуч від входу мисник, далі – стіл з лавами, над столом – образи. Навпроти печі, у теплій частині приміщення – постіль, застелена веренею, біля неї підвішена колиска. На жердці розвішаний буденний одяг: сорочки, портяниці, горботки, сардаки.
Посеред хати – кросна – горизонтальний ткацький верстат, який займає весь вільний простір кімнати. Довгими зимовими вечорами господиня пряла та ткала, заробляючи якусь копійчину. Пряла на прядці – кужівці, змотуючи нитку на веретено. Для кужівки робились спеціальні отвори в лаві біля вікна. Кросна бралися в оренду у багатших селян на умовах відробітку. Жінка мала наткати полотна та інших виробів для багатія, що дав їй для роботи ці кросна.
Ткання було завершальним етапом у довгому багатоступеневому процесі виготовлення полотна. Порядок усіх робіт, пов’язаних із ткацтвом, диктувався календарем сільськогосподарських робіт. Навесні сіяли льон або коноплі. В кінці літа льон збирали, молотили (щоб відібрати насіння), вимочували, потім розкладали на землі, де його тривалий час мили дощі і висушувало сонце. Коли сировина «дозрівала», її збирали у сніпки й складали у стодолі. Далі розпочинався процес оббивання та тіпання з використанням баталева та терлиці, а за тим волокно слід було вичесати та сформувати повісмо, яке пізніше слугувало для скручування нитки на веретено. Готові нитки змотували мотовилом, у так звані мітки. Згодом їх золили (відбілювали) та фарбували рослинними та тваринними барвниками. Нитки для основи навивали на кросна, для піткання на так звану «цівку» (тонку бузинову трубочку), яку вставляли у човник.
Через агротехнічні особливості льону як культури, селяни часто віддавали перевагу вирощуванню конопель та виготовлення виробів із їх волокна, хоча якість цих виробів була гіршою, а полотно грубішим.