Завершує наш огляд Хотинщини типова сільська кузня реконструйована на підставі досліджень, проведених науковцями музею у селі Колінківці Хотинського району. Ковальство було широко розповсюджене на теренах краю. Обробка заліза методом ручної ковки дозволяла виготовляти та ремонтувати різні знаряддя, що застосовувались для обробітку землі та для ведення селянського господарства. Тому ковалі були шанованими майстрами. Були серед ковалів справжні віртуози своєї справи.
Кузні як і ковалі були різними – багаті, середняцькі та бідняцькі. Вони відрізнялись між собою інтер’єром та приладдям. Багаті кузні покривались черепицею чи бляхою, середняцькі гонтом та дранкою. Дахи були переважно двосхилі з випуском і піддашшям.
За право утримувати кузню слід було платити податок, що залежав від розмірів та доходів кузні. Зубожілі ковалі, так звані «партачі», що могли лише ремонтувати знаряддя праці, для яких ковальство було допоміжним заробітком, звільнялись від оподаткування.
Приміщення кузні збудовано за каркасною технологією. Стіни із середини обмащені товстим шаром глини та побілені.
Двостулкові двері відкриваються назовні. Напроти дверей біля стіни – піч з горном. В печі заготовку нагрівали до певної температури, яку добрий коваль міг визначати за кольором розжареного металу. Ліворуч знаходиться шкіряний ковальський міх, що слугував для нагнітання повітря у горно печі, ближче до дверей – велика дубова колода, на ній – ковадло. Біля печі – діжка з водою, в якій готовий виріб охолоджували, загартовували. Обабіч причілкових стін на поличках та столах розкладений в усталеному порядку ковальський інструмент: різноманітні кувалди та молоти, кліщі, зубила, керни, пробої, тощо. Більшість інструментів коваль виготовляв власноруч, частину обладнання як і сировину для роботи (залізо) закуповував в місті. Вироби із металу були досить дорогими, тому коваль цінував інструменти, вони, як і секрети майстерності передавались від батька до сина.
Праця коваля завжди була овіяна таємницею. Народ наділив ковалів великою, часто надприродною силою. Коваль у народних легендах та оповідках сміливий та вправний, часто боронить громаду від ворогів та злих сил. Згадаємо хоча б знаменитого коваля Вакулу, що його так виразно та повно виписав незабутній класик Микола Васильович Гоголь у своїх неперевершених «Вечорах на хуторі біля Диканьки».