ВІТРЯКИ, С.ШИШКІВЦІ з с. Шишківці Новоселицького району – величні споруди, які власне своїм існуванням підтверджують талант та інженерний геній народу. Такі красені-вітряки розташовані на під’їзді до села, або на узвишші зустрічали раніше кожного подорожнього. Вони не тільки милували зір, але в першу чергу вірно слугували людям, полегшуючи хліборобську працю. Такий вітряк за доброго вітру міг намолоти за добу до 1 тонни борошна. Перед вами так званий буковинський тип вітряка, що вирізняється з поміж властивих для інших регіонів України особливістю побудови: двоповерхова каркасна споруда, в якої другий поверх значно більший за площею, він ніби нависає над першим. Такий принцип побудови виправданий технічно, адже саме на другому поверсі розміщено робочий механізм млина. Розглянемо детальніше його конструктивні особливості.
Наші млини відносять до стовпових. Вся конструкція споруди кріпиться на дубовому стовпі глибоко вкопаному в землю. Цей стовп, що має назву пуп, слугує не лише опорою конструкції, але й віссю навколо якої млин можна обертати за вітром, використовуючи важіль (водило), спеціальний пристрій («припруту», «козу») та лебідку («баран»). Обшитий дошками каркас вітряка спирається на восьмикутну основу із тесаних дубових колод, в центрі якої знаходиться вісь обертання.
На першому поверсі вітряка була комора, де могли зберігатись мішки з зерном, різне приладдя.
На другий поверх можна потрапити по зовнішніх сходах, що закінчуються ганочком під дашком. На ньому закріплено валик для піднімання та опускання наповнених мішків.
Основну частину приміщення другого поверху займає борошномельний механізм. Під дахом млина проходить масивний дубовий вал, на якому закріплено дерев’яне зубчате колесо. Назовні млина на цьому валі кріпляться крила вітряка (їх було – 4,6,8). Вітер спричинює обертання крил та відповідно приводить до руху зубчате колесо, яке в свою чергу, завдяки спеціальному пристрою, що звався «веретеном», рухає жорна – два округлі притесані один до одного камені, між якими, власне, перетирається зерно на борошно. Нижній камінь – нерухомий. У верхньому, рухомому – спеціально видовбано відповідного діаметру отвір, через який зерно з ковша попадає між жорна та розтирається. Щілина між жорнами регулювалась, таким чином обиралась якість помелу (грубший – крупа, тонший – борошно).
Жорна найчастіше виготовляли із «ракушняку» та періодично «правили», «перековували». Були випадки, коли на млинах, в тильній частині робочої зони, встановлювали додатково ще одне колесо, яке слугувало при слабкому вітрі, обертаючи менші за розміром жорна. На це колесо системою пасів приладнувалась до роботи розташована на першому поверсі січкарня, що подрібнювала рослинну масу на корм для худоби. Для регулювання сили обертання крил вітряка, в залежності від вітру, їх конструкція передбачала вставні щитки –«квартки».
Млини належали здебільшого поміщикам, заможним селянам, іноді -сільській громаді. Мельник, як правило, не наймав працівників, працював один, або із родиною.
За утримання вітряка слід було сплачувати податок. Плата за помел була, за звичай, натуральною і становила в середньому десяту частину зерна замовника. Зерно відмірювалось дерев’яними мірками – на 2 кг, 16 кг (четверик), 25 кг (гілетка).